ПАРТЕРНА ГІМНАСТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

ЮНОГО ТАНЦЮРИСТА

Танець – це маленька модель
життя в декілька хвилин,
зі своїми емоціями й переживаннями.

Андрій ВАВИЛІН

Здоров’я й правильний розвиток дитини залежать і від створеного для  неї оптимального рухового режиму.

У численних публікаціях останніх років відзначається тривожна тенденція прогресуючого погіршення стану здоров’я дітей. І хоча кількісні дані про відхилення у стані здоров’я значно варіюються в різних публікаціях, практично всі автори відзначають негативну тенденцію збільшення числа дітей, що мають вади у фізичному і психічному розвитку. В наш час у дітей значно знижена рухова активність.  У дітей часто можна зустріти відхилення від правильної постави, що характеризується викривленням хребта. 

Особливе значення для формування правильної постави має рівномірний розвиток всіх груп м’язів, а також вміння керувати рухами всіх частин тіла. Дитина, яка має той чи інший недолік в поставі, за вимогою або за власним бажанням може прийняти правильну поставу та зберігати її на деякий час, шляхом напруження м’язів. Ця властивість приймати позу, що відповідає правильній поставі, і повинна бути в основі роботи по виправленню дефектів опорно-рухової системи організму дитини. Необхідно виховати звичку завжди триматися виправленим, з припіднятою головою, розгорнутими плечима та підтягнутим животом. Досягти цього допомагають регулярні хореографічні заняття, вправи класичного екзерсису, стройові вправи, вправи на рівновагу, вправи партерної гімнастики та інші.

Рухи сприятливо впливають на весь організм дитини. Під час скорочення м’язів у місцях їх прикріплення відбувається подразнення окістя, що стимулює ріст кісток. До органів, які функціонують, кров надходить у більшій кількості, зростає і маса крові, що викидається серцем до судин, посилюється легенева вентиляція, збільшується об’єм крові, насиченої киснем. Під час рухів у організмі виробляється більше тепла. У зв’язку з підвищенням теплопродукції посилюється робота потових залоз, що є одним з механізмів теплорегуляції. Нормалізуються процеси збудження та гальмування.

Скелет дітей містить значну кількість хрящової тканини, суглоби їх дуже рухливі, зв’язковий апарат легко розтягується. З метою профілактики і виправлення постави слід обов’язково виконувати вправи для м’язів плечового пояса, спини і живота, що сприяють утворенню міцного «м’язового корсета», який утримує тіло у правильному положенні.

Ці вказані дефекти в поставі виникають, як правило, у ослаблених дітей, які не займаються фізичними вправами, а іноді із-за поганих звичок – ходити та стояти абияк, з опущеною головою, сидіти сутулячись та ін. Всі відхилення від правильної постави в першій стадії (функціональній) можна легко виправити засобами хореографії та партерної гімнастики.

На заняття хореографічного гуртка позашкільного навчального закладу приходять діти з різними фізичними даними: у когось добре розвинутий гомілковостопний суглоб, гарний «підйом», великий крок, але слабка спина, в іншого довгий ахіловий сухожилок, але важкий стрибок і т.п. Деякі діти взагалі з фізичними відхиленнями, які прийшли на гурток за порадою лікарів і для яких потрібні окремий підхід, вправи, програми.

Саме тому мій досвід керівника хореографічного гуртка наштовхнув мене на поєднання в своїй педагогічній практиці двох видів гімнастики – балетної та лікувально-профілактичної, методично грамотне та цілеспрямоване використання яких на заняттях з хореографії впливає на усунення фізичних недоліків у вихованців. Для повнішого ефекту педагогу замало володіти методикою організації навчального процесу, йому вкрай необхідно уміння створювати сприятливу атмосферу зацікавленості й усвідомленості діяльності, яка формує в дітей «тіло як інструмент» і відчуття самоконтролю.

Пріоритетною метою моєї педагогічній діяльності, як керівника хореографічного гуртка,  є:

1. Зменшення захворюваності вихованців.

2. Формування основ здорового способу життя.

3. Вивчення досягнень науки та передового педагогічного досвіду з проблеми збереження психічного і фізичного здоров’я вихованців.

4. Виховання інтересу до активної рухової діяльності кожної дитини.

5. Формування системи валеологічних знань, основ екологічної освіти.

6. Створення на заняттях з хореографії оптимального рухового режиму, який відповідає біологічній потребі організму дитини.

7. Стимулювання до безпосереднього переживання стану «м’язової радості».

8. Постійне пропагування принципів здорового способу життя серед батьків вихованців.

Введення партерної гімнастики в систему хореографічних занять сприятиме досягненню головної мети всього навчально-виховного процесу гуртка – формуванню творчої гармонійно-розвиненої особистості майбутнього танцівника.

Відомо, що гімнастика – це сукупність фізичних вправ, спеціально підібраних і орієнтованих на загальний розвиток організму людини. Гімнастика створена на основі багатовікового досвіду та досягнень сучасної науки в області фізичного виховання. В процесі заняття гімнастикою найбільш успішно вирішуються задачі всебічного фізичного розвитку та вдосконалюються рухові можливості людини. Різноманітні вправи благотворно впливають на всі ланцюжки рухового апарату, на всі групи м’язів та системи органів. І, тому не випадково, люди, що регулярно займаються гімнастикою, відрізняються рівномірним розвитком мускулатури, гарною поставою та вправними рухами. Гімнастика допомагає розвивати кістково-м’язову систему, вдосконалювати функції дихальної, серцево-судинної та нервової систем, тренувати органи рівноваги (вестибулярний апарат) тощо.

Гімнастика має велике оздоровчо-гігієнічне значення. Один із відомих мислителів древнього світу Плутарх, оцінюючи оздоровче значення гімнастики, сказав: «Гімнастика – цілюща частина медицини». Фізичні вправи в оздоровчих цілях використовувалися впродовж багатьох тисячоліть. Найбільш ранні рукописи, в яких мовиться про лікувальну дію рухів, масажу, знайдені в Китаї. Вони відносяться до 2000—3000 рр. до. н. е. З них ми дізнаємося про те, що в Стародавньому Китаї були лікарсько-гімнастичні школи, де не тільки навчали лікувальній гімнастиці й масажу, але й застосовували їх у процесі лікування хворих. Дихальні вправи, пасивні рухи, вправи з опором використовувалися при хворобах органів дихання і кровообігу, хірургічних захворюваннях (вивихах, переломах, викривленнях хребетного стовпа). Про ранній розвиток лікувальної гімнастики свідчать і знахідки в Індії. У священних книгах Веди (1800 р. до н.е.) мовиться про роль пасивних і активних рухів, дихальних вправ, масажу в лікуванні різних хвороб. У Древній Греції лікувальна гімнастика досягла особливо високого розвитку в період звільнення науки від релігії і розвитку природознавства. Широко пропагували лікувальну гімнастику філософи Платон і Арістотель. Основоположник клінічної медицини Гіппократ (ок. 460 — ок. 377 рр. до н. е.) велику роль у лікуванні хвороб відводив дієті і лікувальній гімнастиці. Причому він вважав, що лікувальна гімнастика повинна носити суворо індивідуальний характер. У своїх книгах Гіппократ детально описував застосування лікувальної гімнастики при хворобах легенів, серця, обміну речовин і в хірургії. У Римі лікувальна гімнастика також займала велике місце в лікуванні хворих. Своїми роботами в цій області був відомий лікар Гален (130—200 рр. н. э.). Він використовував досвід греків, широко застосовуючи не тільки лікувальну гімнастику, але і працетерапію. Корифеї світової науки, російські вчені І.М. Сеченов, І.П.Павлов, І.Н.Мечников, П.Ф.Лесгафт велике значення надавали фізичним вправам, особливо гімнастичним, і вважали їх за найкращий засіб підвищення життєдіяльності та працездатності, а також оздоровлення та активного відпочинку.

Існує багато видів гімнастики, а саме: лікувальна, профілактична, реабілітаційна, спортивна, художня та інші. З другої половини ХХ сторіччя набула поширення партерна або балетна гімнастика.

Система занять з партерної гімнастики створена Борисом Князевим – представником російської балетної школи. Партерний екзерсис Б. Князева заснований на базових рухах класичного танцю, використовується в створеній ним балетній школі в Женеві і широко відомий в Європі. На основі книги  Б. Князева  у Англії видано книгу Дж. Северна «Школа танців без станка. Вчить вашу дитину мистецтву балету на основі нової системи Бориса Князева». Інформація про балетну гімнастику Б. Князева почала розповсюджуватись на теренах Радянського Союзу в післявоєнні роки. З 60-х років минулого сторіччя вона не лише привертає увагу хореографів, а й збагачується елементами, прийомами, рухами акробатики, художньої гімнастики, поступово впроваджуючись у систему професійної хореографічної освіти як обов’язковий предмет.

До середини ХХ сторіччя накопичення антропологічних та акселераційних процесів в морфології людського тіла сприяли зміненню зовнішніх характеристик людини (збільшення росту, збільшення поздовжності м’язів, кінцівок, зменшення силуету), і, як наслідок, збільшенню фізичних, а тим самим технічних можливостей танцівника. Запровадження гімнастики в навчальний процес хореографічної освіти з одного боку сприяли реалізації новоз’явлених фізичних резервів, з іншого боку дозволило раціонально впливати на фізичний розвиток і спеціальну підготовку тіла до професійної освіти, в процесі якої увагу педагога з хореографічних дисциплін максимально сфокусовано на формуванні так званої «школи» технічної підготовки вихованців, тобто на всьому комплексі виразних засобів.

Велике значення гімнастики також, як засобу естетичного виховання людини. Засоби гімнастики відбиваються не лише на формуванні гарних форм тіла, але вони і самі по собі гарні. Ефективність технічного виконання інших видів фізичних вправ визначається кількісними мірами: секундами, хвилинами, метрами та ін., в той час, як гімнастичні вправи оцінюються захопленням від їх виразного, технічно правильного виконання.

Багате і педагогічне значення гімнастики. Специфічні особливості виконання засобів гімнастики, особливості організації їх проведення дозволяють найбільш успішно вирішувати задачі виховання підростаючого покоління. Виконання рухових дій в гімнастиці точно обумовлено, існує твердий, детально регламентований порядок занять, є свої традиції та свій стиль організації процесу навчання. Все це дисциплінує учнів, привчає їх уважно ставитися до процесу фізичного виховання, сприяє вихованню працелюбності, волі та характеру.

Гімнастика – це яскравий приклад поєднання розумової освіти та фізичного виховання. Процес навчання оснований на широкому використанні аналізу та синтезу рухів, на вихованні вмінь володіти та керувати своїми діями, на творчому створенні нових рухових комбінацій, на розвиткові пізнавальних здібностей. Все це стимулює інтелектуальну діяльність, формує розумову активність, пластичність та мобільність центральної нервової системи.

Гімнастичні вправи виникли в зв’язку з необхідністю задоволення життєвих потреб людини. Тому, багато з них основані на рухах, запозичених із трудової, бойової та побутової діяльності людини. По мірі розвитку суспільства та наукових знань про практику фізичного виховання, почали виникати абстрактні рухи, що представляють собою елементарні рухи, виділені із цілісних рухових дій. Вони складають більшість гімнастичних вправ і використовуються головним чином для навчання основним рухам, для розвитку фізичних якостей та вирішення різних педагогічних задач. Сюди входять вправи для окремих частин тіла, вправи на різних гімнастичних пристроях та ін. Арсенал гімнастичних вправ дуже різноманітний.

В роботі з вихованцями хореографічного гуртка мною використовуються спеціально розроблені комплекси вправ партерної гімнастики, які спрямовані на розвиток певних частин опорно-рухової системи дитини та її фізичних якостей, а саме:

- вправи на розвиток виворітності, рухливості й укріплення зв’язок стопи, гомілковостопного суглобу;

- вправи на розвиток виворітності і рухливості колінного і тазостегнового суглобів;

- вправи на розвиток еластичності м’язів стегна;

- вправи на розвиток амплітуди балетного кроку;

- вправи на розвиток гнучкості і укріплення м’язів спини;

- вправи на розвиток рухливості плечових суглобів;

- вправи на укріплення м’язів черевного пресу.

Загально рухлива підготовка має забезпечити необхідний рівень розвитку дитини, узгоджену з її віком, здібностями, можливостями. З метою профілактики захворювань опорно-рухового апарату  під час занять партерною гімнастикою варто використовувати елементи лікувальної фізкультури:

- корегуючі вправи для статури;

• вправи на координацію рухів (моторика, релаксація);
• дихальні вправи.

Особливість занять з хореографії та партерної гімнастики полягає в тому, що темп рухів і інтенсивність виконання вправ задається ритмом музичного супроводу. У ній використовується комплекс різних засобів, що впливають на організм. Так, серії бігових і стрибкових вправ впливають переважно на серцево-судинну систему, нахили і присідання – на руховий апарат, методи релаксації і самонавіювання – на центральну нервову систему. Вправи в партері розвивають силу м’язів і рухливість в суглобах, бігові серії – витривалість, танцювальні – пластичність і т.д. Залежно від підбору вживаних засобів заняття партерною гімнастикою можуть носити переважно атлетичний, танцювальний, психорегулюючий або змішаний характер. Характер енергозабезпечення, ступінь посилення функцій дихання і кровообігу залежать від виду вправ.

Серія вправ партерного характеру (у положеннях лежачи, сидячи) найбільш стабільно впливає на систему кровообігу. Частота серцевих скорочень (ЧСС) не перевищує 130-140 ударів за хвилину, тобто не виходить за межі зони аероба (одна з основних пульсових зон, що вимагає тренування при 70-80% від ЧСС людини); споживання кисню збільшується до 1,0-1,5 л/хв.; зміст молочної кислоти не перевищує рівня ПАНО – близько 4,1 ммоль/л. Таким чином, щоб  заняття мали оздоровчу спрямованість, вибір темпу рухів і серій вправ повинен здійснюватися так, щоб тренування носило в основному характер аероба (із збільшенням частоти серцевих скорочень в межах 130-150 уд/хв.). Тоді разом з поліпшенням функцій опорно-рухового апарату (збільшенням сили м’язів, рухливості в суглобах, гнучкості) можливо і підвищення рівня загальної витривалості.

Першооснову хореографічної підготовки становлять природні задатки і життєво сформовані здібності – розвиток моторної сфери дитини. В основі моторної сфери знаходиться руховий аналізатор. Він включає рецептори, які розташовані у кістках, м’язах, суглобах і пов’язані з кінестетичними та статичними відчуттями. Кінестетичні – підтримують м’язовий тонус, координацію рухів; статичні – забезпечують рівновагу, статику тіла. Різний їх розвиток позначається на індивідуальних відмінностях виконання дітьми вправ, передусім це пов’язане з моторною пам’яттю. Моторна пам’ять – пам’ять на рухи. З її допомогою запам’ятовуються як поодинокі, так і комплексні рухи.

Для ефективного виконання вправ на заняттях діти повинні мати відповідний зовнішній вигляд: охайну зачіску (бажано коротка стрижка для хлопчиків та для дівчаток відкритий лоб, підібране догори волосся, закріплене стрічкою або защіпками),  репетиційний одяг і спецвзуття (дівчата в білому або чорному купальнику, лосинах, шкарпетках та балетках; хлопчики в білій футболці, чорних лосинах-шортах, шкарпетках та балетках).

Вправи партерної гімнастики являють собою злиті комбінації, що складаються із різних по складності дій та переміщень. Вони невід’ємно пов’язані з музикою, мають танцювальний характер, характеризуються композиційною цілісністю та динамічністю. Правильний підбір музичного супроводу не тільки покращує якість рухів, але й надає їм особливу виразність, тому музика, що супроводжує заняття в хореографічному гуртку й партерну гімнастику зокрема, повинна позитивно впливати на емоційний стан дітей, розвиток координації рухів, слуху, музичної пам’яті. Вибір музики визначається характером кожної вправи, а також рівнем естетичної підготовленості дитини.

Питання про взаємодію музики і руху неодноразово розкривалося в педагогічній та психологічній літературі. Говорячи про велике значення музики в розвитку рухів, відомий педагог Н. А. Ветлугіна відзначає: «... Між музикою і рухом за одночасним їх виконанням встановлюються дуже тісні взаємозв’язки. Їх об’єднує один і той же поетичний зміст. Визначальну роль при цьому грає музика, розвиток її образів. Рухи, супутні музиці, висловлюють саме її образний зміст. Виникає важливе питання про єдність сприйняття дитиною музики, коли вона рухається, і рухів, якими вона прагне виразити її зміст. Музика повинна позитивно впливати на емоційний стан дітей, розвиток координації рухів, слух, музичну пам’ять. Вона, як відомо, сама по собі піднімає настрій і навіть здатна надавати цілющу дію. 

Сучасна педагогіка, перебуваючи в постійному пошуку нових ефективних засобів розвитку дітей, усе частіше вдається до арт-терапії, різних видів мистецтв, зокрема й мистецтва руху. Мова просторових форм – один із важливих елементів мистецтва руху – евритмії.

Усім відомий вислів, що «у здоровому тілі – здоровий дух». Це означає, що можна покладатися на принцип єдності, на нерозривний зв’язок фізичного і психічного в людині. Тренуючи тілесне, ми впливаємо і на душевно-духовний стан людини. І все навпаки, коли змінюється душевний стан, покращується фізичне самопочуття.

Ви коли-небудь усміхалися, коли вам зле? Якщо так, тоді знаєте напевне, що плечі розпрямляються, очі сяють, а розум шукає шляхи виходу зі скрутної ситуації та досягнення мети. Цілющі властивості евритмії можуть призвести до єдності людського єства.

Як мистецтво особливого гармонійного руху евритмія виникла на початку ХХ ст. і успішно поширилась Європою. В Україні цей вид мистецтва руху менш відомий порівняно з такими напрямами кінезітерапії, як корекційна ритміка і психогімнастика.

Кінезітерапія (терапія за допомогою руху) означає перехід від вербальних способів допомоги людини до невербальних, дієвих, вольових, коли вона активно долучається до рухів. Людина має можливість рухаючись самовиражатись, одночасно проявляючи почуття і емоції, відчуваючи радість і легкість, спільну дію з іншими людьми у дружній атмосфері.

 В евритмії важливе співвідношення людини і простору. Такі категорії філософії, як час і простір, є основоположними для евритмічного руху, який за допомогою простору виражає музичний або поетичний твір, торкаючись найпотаємніших людських глибин. Людина переживає ритм як ознаку часу і відчуває простір як спосіб вираження душевного поруху.

Час неоднорідний. Іноді пролітає швидко, іноді тягнеться дуже повільно, навіть завмирає, а іноді миттєво промайне… Ритміка поетичного чи музичного твору завдяки дивовижному світу ритмів демонструє різноманітні переживання часу.

В евритмії є два основні напрями: евритмія мови і музична евритмія. У їх основі лежать людська гортань з її здатністю як говорити, так і співати. Тіло людини стає інструментом, який народжує невидимі звуки душі.

Закономірність рухів у просторі, жести евритміста обумовлені або музичною, або поетичною формою художнього твору. Слово і музика звучать у просторі  через рух. Евритміст ніби танцює із простором, який стає його партнером у цьому особливому танці. Джерело евритмічного руху як художньої форми вираження – духовні та естетичні основи образного твору.

 Людина, мов чаша, наповнюється ідеєю твору як творча індивідуальність створює її в русі, у різноманітних просторових формах. Евритмічний рух завжди одухотворений, душевно наповнений.

Евритмія існує і в сценічному, і в педагогічному, і в лікувальному аспектах. Слово eurithmia в перекладі з грецької мови означає «хороший, благий ритм, милозвучність, рівномірність у музиці».

Ритм є основою життєдіяльності людини. У ритмі дихання і кровообігу найбільш проявляються життєво важливі процеси людського організму. Життєдіяльність людини проходить у ритмічній зміні дня і ночі, пір року, і не можна применшувати значення правильної «ритміки» життя заради здоров’я.

Для кожного дня, будь-якої діяльності бажано встановити оптимальний, гармонійний рух. Таким чином, за допомогою евритмічного руху здійснюється пошук гармонійного, ритмічного чергування.

Ритмічне чергування є одним із принципів терапевтичної діяльності. Будь-яка діяльність, зокрема і пізнавальна, відбувається через переведення уваги то на зовнішній об’єкт, то на внутрішній стан і розумові операції. Тут також спостерігається ритм.

Можна порівняти таке чергування з ритмом дихання – вдихом і видихом. При вдиху повітря потрапляє всередину організму – зовнішній світ проникає у внутрішній. При видиху, навпаки, - внутрішнє поширюється назовні.

Гіперактивні діти орієнтовані на зовнішнє  і відчувають труднощі в зосередженості, зібраності. І, навпаки, діти, орієнтовані на внутрішній світ, схильні до аутичної поведінки, мають проблеми при зустрічі із зовнішнім світом, відчувають страхи, вони самотні, замкнуті.

В евритмії широко застосовується поєднання внутрішнього і зовнішнього. Одним із основоположних понять евритмії є «стискання» і «звільнення» як процеси переходу ззовні всередину і, навпаки, як рух між полярностями від центральної точки до периферійної.

Такий процес можна порівняти з диханням, коли душа переживає зв’язок внутрішнього і зовнішнього через рух. Евритмічний рух завжди пронизаний душевним переживанням, інакше він стає механічно-абстрактивним і втрачає терапевтичну сутність.

Одним із прикладів такого дихання може слугувати вираз Рудольфа Штайнера, сформульованого для евритмії: «Зазираючи в себе, розглядай усе довкола».

Можливі такі рухи:

- тільки очі;

- невеликі рухи спини (хребта);

- все тіло, включно з руками;

- рух у просторі з використанням просторової форми спіралі, яка поєднує рух назовні із серединою, є розгорнутим і згорнутим.

Для супроводу вправ повинні бути взяті художні музичні твори. Природно, що їх виконання має бути грамотним. Адже елементи музики – це не тільки ритм, але і темп, метр, динаміка, характер звуковимови. Ці елементи визначають виразність змісту музичного матеріалу, вони ж є і засобами виразності музично-ритмічних рухів. 

Музика як вид мистецтва завжди змістовна, тому рухи під музику стають осмислені, емоційно забарвлені. Музика задає ритм. Для того, щоб правильно підібрати музичний супровід, слід керуватися вимогами: невеликий і простий твір має володіти художніми достоїнствами, що розвивають як слухове сприйняття, так і художньо-музичний смак. Слід звернути увагу на зміст музичного твору – ту ідею, думку чи почуття, яке композитор передає звуками музики».

Складаючи музичний супровід для комплексу вправ партерної гімнастики, необхідно піклуватися про стильову єдність та спільність змісту музики. Ні в якому разі не слід змішувати в одному комплексі музику різних напрямків. Взагалі при підборі музичної композиції для занять потрібно враховувати багато чинників: вік дітей, фізичну підготовленість, тематику, образність, виразність заняття, виховний момент, характер кожної вправи, рівень підготовленості дітей. Слухаючи музику, діти можуть відновити в пам’яті послідовність рухів відповідно до форми музичного твору, тобто фразами, періодами, частинами. Таким чином виховується уміння вкладатися в музичну фразу, розуміти музичну мову.

У підготовчій частині задається темп, під який можна виконувати рухи з короткою амплітудою. Причому мелодії мають чіткий відлік на 2 або 4 чверті. В основній частині заняття музика використовується помірних або повільних темпів, причому не тільки на 2, але і 4 чверті. У заключній частині, в якій вправи спрямовані переважно на розслаблення м’язів, або на чергування напруги з розслабленням і виконуються лежачи або сидячи, музика повинна бути плавною, виразною.

Отже, музичний супровід заняття – це по-перше естетичне виховання дітей, які не лише слухають музику, але і виконують різні вправи, підпорядковуючи свої дії її характеру. Таке активне сприйняття музики дозволяє вихованцям глибше пізнати зміст, будову та характер, ритм та інші характеристики різних музичних творів, орієнтуватись в структурі музичних творів (вступ, частина, період,  музична фраза, речення, мотив). По-друге, музика впливає на емоційний стан вихованців. Життєрадісний настрій дітей на занятті загострює їх увагу, сприйняття, пам’ять, зберігає високу працездатність на більш довгий час, а в цілому збільшує продуктивність заняття. По-третє, правильно підібраний музичний супровід забезпечує більшу дієвість вправ. Позитивні емоції, що виникають в дітей при виконанні рухів під музику, мимоволі викликає у них бажання діяти більш енергійно. Крім того, співпадіння головної дії у вправах з музичним акцентом підвищує ефективність цієї дії. Також наявність акомпанементу на занятті звільняє педагога від рахування часу під час проведення вправ (початок мелодії – початок вправи, закінчення мелодії – закінчення вправи) та дозволяє робити вихованцям зауваження по кількості виконаних вправ.

Мій практичний досвід доводить, що ефективність занять з партерної гімнастики в хореографічному гуртку позашкільного закладу залежить від дотримання педагогом таких рекомендацій:

1. Досягнення максимально-допустимого результату відбувається у виконанні дітьми вправ на повну силу.
2. Рекомендується поступове збільшення кількості разів виконання в залежності від віку.
3. Рекомендується поступове збільшення часу на виконання того чи іншого руху (в музичному розумінні: для дітей 5 – 6 років – на рахунок 1 – 2, 7 – 10 років –
   на 1 – 4, інші – на 1 – 8.)
4. Для дітей дошкільного та молодшого віку краще всього кожному руху дати просту назву, що легко запам’ятовується. Наприклад, «Сонечко», «Трикутник», «Кішка», «Ножиці» і т.д.
5. Вправи виконуються почергово, сидячи, лежачи на череві, з опорою на «4 точки», на спині, на боці, на лопатках, сидячи на колінах (поступова робота конкретних груп м’язів).
6. Всі вправи виконуються під музичний супровід, репертуар бажано класичних композиторів, з чітким ритмом (бажано 4/4: П. Чайковський «Марш» з балету «Лускунчик», С. Прокофьев «Марш»; 2/4: В.-А. Моцарт «Рондо в турецькому стилі», А. Рубінштейн «Полька»,  Б. Захаров «Полька», П. Чайковський «Полька», И. Штраус «Полька», М. Глинка «Дитяча полька», А. Дюкомен «Полька», Л. Бетховен «Контрданс», Н. Сізов «Полька», Д. Шостакович «Полька», М. Красєв «Галоп», Л. Деліб «Галоп», В. Заславський «Полька», Р. Дриго «Полька»), вправи на розслаблення (3/4: А. Хачатурян «Андантино», І. Дунаевський «Місячний вальс», І. Дунаевський «Колискова», П. Чайковський «Солодка мрія», Ф. Шопен «Ноктюрн» (Cis-moll), А. Аренський «Вальс», А. Гречанінов «Вальс», П. Чайковский «Мазурка», Р. Глієр «Вальс» (A-dur)). 

Фізичний розвиток юного танцюриста (чи в аматорському колективі чи у спеціалізованому закладі) орієнтований на підготовку до майбутньої професійної хореографічної діяльності, що передбачає вільне володіння своїм тілом, координацію поз, розвинену моторику, граціозне виконання та амплітуду рухів. Досягнення необхідного рівня оволодіння техніки танцю потребує високої працездатності, наполегливості, а, головне, усвідомленого виконання рухів. Поступова систематична праця, самоконтроль, дисципліна, максимальна фізична та емоційна віддача, артистизм, цілеспрямованість, бажання розвинути особисті природні дані, прагнення фізичної довершеності, постійного удосконалення своїх можливостей – саме ці якості я вважаю головними складовими успіху  своїх вихованців в опануванні ними хореографічного мистецтва.

Я прагну, щоб гуртківці відчували себе повноцінними учасниками творчого процесу на заняттях, а не мовчазними виконавцями завдань педагога, щоб в танцювальній залі одночасно панували і дух суперництва, і дух взаємодопомоги. Використовуючи різноманітні методичні та дидактичні прийоми, я намагаюсь зробити так, щоб діти, усвідомлюючи всю важкість хореографічної праці, кожним м’язом отримували задоволення від занять, а неодмінна фізична втома забарвлювалася піднесеним емоційним станом.

КОРОТКІ ВІДОМОСТІ ПРО АНАТОМІЮ ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ ЛЮДИНИ

ОЗДОРОВЧІ ПРИНЦИПИ ПАРТЕРНОЇ ГІМНАСТИКИ

ОСНОВНІ ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ДЛЯ ВПРАВ

ВПРАВИ ПАРТЕРНОЇ ГІМНАСТИКИ для дітей 5 – 7 років

ВПРАВИ ПАРТЕРНОЇ ГІМНАСТИКИ для дітей 8 – 9 років

ВПРАВИ ПАРТЕРНОЇ ГІМНАСТИКИ для дітей 9 – 10 років

ВПРАВИ ПАРТЕРНОЇ ГІМНАСТИКИ для дітей 10 – 11 років

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ НА ЗАНЯТТЯХ ХОРЕОГРАФІЄЮ, РОЗВИТОК ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ТА ПРОФІЛАКТИКА ПОРУШЕНЬ ПОСТАВИ, ПЛОСКОСТОПОСТІ У ДІТЕЙ